«Багатство не біда»:
інтерв’ю Блаженнішого Любомира для ділового тижневика «Контракти»
В інтерв’ю "Котрактам" Предстоятель УГКЦ висловив такі ключові думки: велике багатство – не прокляття; найкращим способом використання багатства є створення робочих місць, а також меценатство, допомога потребуючим; тих, хто безкорисливо допомагає ближнім, Господь Бог винагороджує також і матеріально та що кращим доказом існування Бога є життя людини.

Ваші батьки були заможними? Чи доводилося вам у дитинстві терпіти злидні? Моїх батьків, скоріш за все, можна було віднести до представників середнього класу. Тато працював урядником у львівському Земельному банку – не дуже вагомий чин. Ми не були багатими, але на нормальне життя вистачало. Я свідомий того, що батьки дуже дбали про мене і мою старшу сестру і завжди находили для нас час. Так, був період, коли ми усі голодували. Але ці обставини були наслідком війни, а не якихось неправильних дій з боку тата з мамою.
Як на вашу думку сімейний матеріальний стан може впливати на формування характеру дитини? Немає сумніву, що багата родина дає більш широкі можливості своїм дітям. Особливо це стосується одягу, їжі, подорожей і тому подібних речей. Убога родина “пробивається” крізь життя. В її домі, наприклад, може не бути хорошої бібліотеки. Це я називаю об’єктивними обставинами. Але є інший, набагато важливіший аспект цього питання. Багатство може бути дуже невторопно використано. Коли, наприклад, дитинна увесь час отримує те, що їй не потрібно і становиться розбещеною. Вона думає, що їй все можна. В той же час, родина убога може вміти добре виховати дитину: відповідальну і сумлінну. Не можу сказати, що, наприклад, я і моя сестра завжди поводились якнайкраще. Але батьки за цим доглядали. І, мабуть, тому, я одержав від них деякі духовні цінності, якими користуюсь усе життя.

Тобто ви вважаєте, що багатство щодо дитини повинно дозуватися?
Безумовно. Багатство треба вміти розумно використовувати. Втім, не слід забувати, що багатство – то не є прокляття! Не рідкі випадки, коли дитина із заможної сім`ї демонструє вміння шляхетно і розумно користатися багатством батьків. У той же час буває – дитина з бідної родини, як доб’ється того багатства, то не знає, що з ним робити. І починає зловживати грішми. Тобто, у добре впорядкованому домі, де всього вдосталь, можна виховати прекрасних дітей. В Україні зараз дуже багато, як їх називають, олігархів. Переважну більшість українських олігархів я б назвав “скоробагатими”. Вони занадто швидко заробили дуже великі гроші і часто не знають, як з ними впоратись. Тому що вони не виховувались у багатих домах і не мають „культури багатства”. Але їх діти, ба навіть скоріше онуки, спроможуться бути справжніми олігархами. Тобто людьми, які використовують власний капітал не тільки для себе, але і для суспільства.
Яке використання багатства ви вважаєте найпристойнішим?
Передусім, створення робочих місць. На моє глибоке переконання, праця – гідність людини. Є й інший спосіб. Наведу такий приклад. Якось мені довелося відвідати у США чудовий оперний театр, який утримувала одна заможна родина. Не знаю, якими були їх мотиви: слава, зменшення податкового навантаження, чи щось інше, але наразі вони займалися надзвичайно благородною справою – меценатством. І, до речі, не тільки тому, що вони багаті, а тому, що мають певне наставлення і, звісно, засоби.
Які ви бачите зв’язки між багатством та доброчинністю? Чи може Бог винагороджувати добру поведінку матеріально? Якщо виходити із світської площини у релігійну, я переконаний, що Бог завжди винагороджує доброчинність (у тому числі матеріально), але за умови, що вона є щирою та безкорисною. Коли людина виходить із розуміння ближнього, його потреб, а не, наприклад, із бажання за допомогою меценатства продемонструвати всім своє багатство. Взагалі мені здається, що інколи ми вчиняємо неправильно, вихваляючи меценатів. Бо часто вони на це “ловляться” і роблять добро не задля самого добра, а задля того, щоб їх хвалили. Така похвала дуже дешева річ! Але я переконаний, що все одно Бог благословляє тих, хто допомагає іншим. В який спосіб? Помножує їхні можливості допомагати. Даючи тим самим людині шляхетне серце. Бо гроші самі по собі не роблять нас добрими. Вони тільки дають можливість проявляти доброту серця.     (продовження у наступному віснику)                                     

ОГОЛОШЕННЯ

Ø  Дирекція школи Добронадіївка
Олександрійського району, Кірвоградської області звернулася до нашої парохії за допомогою щоб оплатити капітальний ремонт школи. Просимо бажаючих, які хотіли б допомогти дітям, зложити датки в парафіяльній канцелярії або на недільну тацу чітко зазначуючи ціль

Ø  Українсько-Канадський Дослідчо-Документаційний Центр запрошує Вас на День Відкритих Дверей присвячений відзначенню 75-их роковин Голодомору-Ґеноциду сьогодні від 2:00 дo
5:00 поп. в Інституті Св. Володимира-
620 Spadina.

Ø  Товариство Українських Колекціонерів запрошує на Виставку Українських марок, грошей та інших збірок 1-го листопада від
10-ої ранку до 6-ої вечора в Суспільні Службі Українців Канади-2445 Bloor Street West.

 (Продовження/Закінчення)
Патріарший Синод вирішив видати загальний шематизм. Що це за книга і чим важлива?

Кожний знає, що ми є в Україні і по цілому світі. Добре знати, де ми є, які ми є, де маємо громади, як ми зорганізовані, як ми працюємо, яка структура нашого життя. Це є інформація, але ця інформація не є чисто адміністративна, це є, можна сказати, образ Церкви. Це дуже практична книга, бо там можна знайти усе, що потрібно для здійснювання багатьох церковних програм, але це є також образ Церкви, як вона розвивається. Бо шематизм видається не один раз, він видається періодично, інколи навіть щороку. Тоді можна бачити, як Церква розвивається, де є слабі сторінки Церкви, де вона тратить свою силу. Одним словом, це є такий статистичний, до великої міри, але також і духовний образ життя Церкви.

На Синоді було проголошено Блаженного священномученика Омеляна Ковча покровителем душпастирів УГКЦ. Чому вибрано цього душпастиря для тих, хто знає його життєпис, думаю зрозуміло, але для цього можливо ще є якісь пояснення? А також, яка практична реалізація цього покровительства?

Треба зрозуміти, на що існують священики. Ціла Церква це є Божий люд. В цьому Божому люді є певні особи, покликані Богом, щоб служити ближнім, щоб служити в дуже специфічний спосіб, а саме в імені того Божого люду приносити жертву Богові і уділяти Святі Тайни, вчити народ Божої правди, провадити цей народ до Бога. Вони є на це вибрані, вони вибрані не для освячення самих себе, вони вибрані для служіння громаді.

Ми є тільки люди. Дуже часто навіть такі дуже святі речі нам стають буденними і тому треба нам пригадувати, давати приміри людей, які в тому священослужінні, як ми кажемо, відзначилися. Візьмемо приклад отця священомученика Омеляна Ковча. Він був парохом в Перемишлянах недалеко від міста Львова. Він, як парох, служив людям в дуже взірцевий спосіб, одним словом був добрим парохом. Але він також знайшовся в дуже особливих обставинах, ще будучи на парафії, бо то були часи нацистської окупації, коли гонили і винищували євреїв і він їм помагав, він їх хоронив. Коли їх в жорстокий спосіб хотіли прямо спалити у їхньому храмі, в синагозі, він тих людей рятував. І за це усе він останній час свого життя знайшовся

в концентраційному таборі Майданек біля Любліна, на території сьогоднішньої Польщі.

 Там він не переставав служити. І коли навіть була спроба, щоб його звільнити з цього табору смерті, він відмовився. Він хотів служити. Своє життя цілковито віддав другим людям, не шукав нічого для себе, жодної вигоди. Покинув свою родину, свою громаду, знайшовся на території поза межами України, але для нього це все було цілком другорядне. Його найважливіша справа була — бути священиком, служити ближнім навіть в таких жахливих обставинах і, навіть, коштом особистої жертви.

Щоб дати примір священикам, яким духом повинен жити душпастир, він стає тепер небесним заступником. Бо ми, як священнослужителі, потребуємо молитви, а він, будучи таким визначним приятелем Божим, вже Церквою визнаним як такий, стає також нашим заступником. Не тільки приміром, він молиться за нас священнослужителів, він нам своїми молитвами допомагає, випрошує у Господа благодаті для нас. Тому ми вважали, що такий надзвичайний примір священнослужіння варта поставити нам, що так скажу, на духовне скріплення і як примір, як ми повинні поводитися. Знаємо його життя, його примір є дуже драматичний і тим самим дуже потрясаючий. Інколи нам приходиться терпіти, нам приходиться переносити різні труднощі, до нас приходять різні спокуси, а тут маємо перед очами людину, яка вміла собі з тим усі дати раду, яка вміла жити для Бога і для ближнього і тому ми хотіли поставити його, як примір для нашого духовенства. Надіюся незадовго, в якийсь такий більш торжественний спосіб, оце наше рішення відсвяткуємо і також будемо робити прощі до того концентраційного табору, що колись був у Майданеку, щоб віддати йому належну честь, а з другої сторони просити його заступництва.

Розмовляв о. Ігор Яців

Фрагмент програми радіо "Воскресіння"