«Багатство не     біда» (продовження)

Тобто Бог зважає не тільки на нашу щедрість, але і на її мотиви?
Абсолютно! Я вважаю це ясною наукою "Святого Письма".

 Усім відомий вислів із "Святого Письма" стосовно того, що скоріше верблюд пройде крізь вушко голки, аніж багатий отримає Царство Боже.
Христос, говорив так про багатих, які всю свою надію складають на гроші. Доречі, українське слово "убогий" має чудову етимологію. Прислухайтесь: убогий – у-Бога. Чуєте? Між іншим, убога людина, насправді, може мати величезні багатства. Наприклад, Божий дар – талант, який можна використовувати на благо ближніх. Ми з вами знаємо, що на світі є величезна кількість людей, які ніколи не будуть багатими, щоб вони не робили. Але вони завжди залишаються з Богом. Доречі, для багатьох багатство є небезпечним та протипоказаним, бо воно може зробити доброго злим, зіпсувати, перетворитися на духовну руїну для свого господаря. Творець багатьом людям не дає багатство, щоб не ставити їх...
 ... у неприємне становище? Так! Щоб вони не зруйнувались духовно.

 У такому разі, чи є бідність чеснотою? Ні. Бідність сама по собі, так, як і багатство, не є ані чеснотою, ані вадою. І багатство, і бідність є лише нагодою, використовуючи яку ми можемо бути чеснотливими або ні. Чеснотою можна назвати зречення багатства. Це, наприклад, монашество. Коли людина йде на самовідречення і свідомо відмовляється від будь-якого майна. Але, повторюю, життя у злиднях саме по собі чеснотою бути не може. До речі, у бідняка завжди є спокуса – заздрість. Інколи ж Бог, залишаючи людину у бідності, можливо, рятує її від більшого лиха. Тут все Релігія – це зустріч з Богом. Тобто релігійність полягає у відчутті зв`язку з Богом. Нажаль, держави, маючи широкопоширені світські ідеології, які сіються ворогом нашого спасіння, віддаляються від Господа. Коли я чую гасла на кшталт "Давайте жити задля того, щоб нагодувати голодних!", я розцінюю їх, як намагання літати, не маючи крил. Тому що Бог є джерелом усього. Безумовно, секулярізація спричинює кризу, не тільки у християнстві, але, дійсно, у всіх світових релігіях. Наприклад, автори Конституції Європейського Союзу відмовилися згадати в цьому документі про християнські корені Європи. Відмова згадати про Бога – симптом. І він наявний в інших державоутвореннях по цілому світі. Але Україна у цьому питанні стала приємним і гідним виключенням. У нашій Конституції зазначена відповідальність перед Богом і це дуже важливо.

 Яким чином Церква має реагувати на явища глобалізації,         про     які       ви        згадали?
Безумовно, проповідуючи. Але головно через приклад. Християни мусять своїм існуванням демонструвати, що Бог є правдою їхнього життя. Тільки так можна переконувати інших, що Бог існує.
 Існують п`ять прийнятих християнською церквою доказів існування Буття Божого. Чи потребують вони, з огляду на кризу, про яку йде мова, перегляду? Я абсолютно впевнений, що усі ці докази залишаються актуальними у контексті сучасних глобальних процесів. Але на мій погляд, найкращий доказ існування Бога той, який людина засвідчує самим фактом свого життя. Він найбільш переконливий. Особливо в нашу епоху, коли стираються кордони, різниці і світ перетворюється на "глобальне село". А у тім селі, уявіть собі, – віруюча одиниця. От вам і доказ. Адже у чому полягав "комуністичний кошмар"? У тому, що він перетворював людей на масу, затирав їх індивідуальність, свідомість власного Я і позбавляв гідності, яка полягає у розумінні своєї неповторності. Розумінні того, що Бог любить нас, і що ми маємо до Нього відношення. Ми є людьми, тому що Бог зробив нас        своїми дітьми.
 Щодо релігії і світських поглядів на неї. З точки зору        науки (насамперед, релігієзнавства) феномен релігії виник у процесі самоусвідомлення давньої людини. Усвідомлюючи себе, людина зрозуміла, що є смертною і, щоб впоратись із страхом кінця власного існування, їй знадобився Бог. Церква, напевно, має заперечувати, що релігія         є          наслідком     страху.
Я б сказав, що це теза, яка починає філософію з середини дороги. Повторюю, релігія – зустріч з Богом. Навіть не знаю, як це інакше пояснити... Власне, це і є початок релігії, коли усвідомлюєш, що тебе люблять, бо тебе обрали існувати. Власн що тебе люблять, бо тебе обрали існувати. Питання смерті – похідні і другорядні. Смерть не кінець існування, а усього-на-всього зміна місцерозташування. Зверніть увагу: ми говоримо "преставився", чується "пере-ставився".

 Ви згадували про поведінку прикладу. Яким з огляду на це могло би бути примирення Церков, про необхідність якого ви також згадували? Поділ християн – наша загальна трагедія. Людська неміч велика! Але згадаємо звичайну сім`ю. Вона може жити в згоді, коли її члени приймають один одного такими, якими вони є. Ми чомусь любимо різнитися і тому перестаємо чути один одного. Поділ, навіть релігійний, завжди починається із чогось маленького. Згодом воно наростає і прості люди починають це використовувати, щоб підкреслити, що вони є інші, що вони є кращі. Нажаль, ми ще не доросли духовно прийняти один одного такими, як ми є. Ставимо барикади. Здається, якщо я когось признаю, перестану бути тим, хто я є. Наша самоідентифікація                   часто            лежить                   через заперечення іншого. Бо він не такий, як я. Коли ми це подолаємо, тоді зможемо жити як одна велика    родина.

 
Якою ви бачите національну ідею, яка могла б об`єднати державу? Немає сумніву, що національна ідея повинна будуватися на християнському патріотизмі. Бог дав, що я народився від певних батьків, в певній державі, у якій певна культура, традиції, релігія і таке інше. Це факт, до якого я приналежу. Але виходячи з того, я можу поводитися по-різному. Наприклад, ненавидіти того, хто народився від інших батьків. Якщо я скажу, що поважаю моїх батьків більше усіх на світі – то буде природна річ, бо через них я отримав дар життя. Але це не означає, що цією заявою я принижую батьків інших. Національна ідея полягає в тому, щоб цінувати те, що нам дано від Бога, не принижуючи тих, кому Бог дав щось інше. Не відмовляючи нікому в праві любити свою батьківщину і свою історію. Такий природний і мирний підхід ідентифікує людей в  найкращий спосіб.

 Отже, ви не вірите в примушення до миру? Мир повинен виходити із нутра людини. Я не зможу силою влити у вас почуття миру. У крайньому випадку я закрию вас в кімнаті, якщо у вас є намір воювати і заподіяти шкоди іншому. Це буде з мого боку, так би мовити, виправдане насилля. Але якщо у вас в душі мир, ви всюди вдома! І всюди вільний! Бо той, хто не має миру, дуже залежний, адже палає бажанням робити зло. Краще промінювати добро. Наприклад, мені з такими людьми приємно бути і вони допомагають мені самому ставати кращим.                                    

Розмовляла Яніна Кудь

ОГОЛОШЕННЯ

Ø  Повідомляємо, що Ширші Сходини ЛУКЖК проходитимуть в неділю, 16 листопада, о год. 11:00 ранку в парафіяльнім будинку. Присутність членкинь обов’язкова!

Ø  Ширші Сходини БУКК  відбудуться в середу, 19 листопада, о год. 7:00 вечора. Присутність членкинь обов’язкова!

Ø  В неділю 9 листопада припадає Поминальний День Українського Воїна. Соборна панахида і зложення вінків біля пам’ятника Невідомого Воїна в Українсько-Канадському Меморіальному Парку (Scarlett Rd.) відбудеться о год. 2:00 поп.

Ø  Нічне Чування розпочнеться в суботу,
15 листопада  о год. 6:00 вечора і закінчиться Благодарственною Літургією о год. 8:30 ранку в неділю 19 листопада в катедрі св. свщм. Йосафата (143 Franklin).

Ø  Відзначення сумних 75-их роковин Голодомору-Ґеноциду 32-33 років почнеться 20 листопада Маніфестацією дітей з українських цілоденних шкіл біля Парламенту Онтаріо. Живий ланцюг життя з молитвою і свічками, в якому візьмуть участь українські церковні і громадські організації, почнеться від Консульства України в Торонто до Української Суспільної Служби, вздовж вул Блур,
22 листопада о год. 5:00 поп. Маніфестація закінчиться  соборною панахидою.

Ø   Поминальну панахиду за жертви невинно-заморених голодом Голодомору-Ґеноциду 32-33 років відслужать в неділю 23 листопада після кожної Божественної Літургії .